Шишки марихуана VHQ Кемь

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...

Братва, сегодня я вам расскажу про один галлюциногенный день в моей жизни, который я провел в клубе. Это был самый пруха опыт за всю мою наркоманскую карьеру!

Все началось с закладки, которую я купил у своего делеца. Он мне уже не один раз доставлял анашу, поэтому я знал, что товар будет качественный. Я встретился с ним в парке, чтобы забрать свою порцию.

- Привет, делец! - приветствовал я его с улыбкой на лице.

- Привет, мужик! Как дела? - ответил он с легкой ухмылкой.

- Все отлично, братан! Хочу взять шишки марихуаны, у тебя есть?

- Конечно, есть! Но у меня также есть амфик и гидрокодон, может, тебе что-нибудь еще понадобится?

- Нет, спасибо, только шишки на сегодня. Пару граммов. Сколько будет стоить?

- Для тебя, братан, скидка.

- Отлично, договорились! - я достал из кармана деньги и передал ему. - Буду тебя флексить, когда освобожусь!

- Хорошо, мужик! Буду ждать. Удачного тебе кайфа!

Я взял свою закладку и пошел домой. Как только я оказался в своей комнате, сразу же сорвал пакетик и стал размалывать шишки. Затем я свернул себе джоинт и аккуратно прикурил его. Дым заполнил мои легкие, и я почувствовал, как анаша начала действовать. Это был незабываемый пруха!

Через некоторое время я решил, что пора отправиться в клуб. Я переоделся, надел наушники и выбрался на улицу. Музыка, играющая в наушниках, добавляла мне энергии, а наркотик только усиливал галлюцинации, которые я начал видеть вокруг себя.

В клубе меня встретил яркий свет и громкая музыка. Я присоединился к толпе танцующих людей и начал двигаться в ритме музыки. Все вокруг меня казалось таким насыщенным и ярким, словно я попал в другой мир.

Я продолжал танцевать и наслаждаться каждой нотой музыки. Параллельно я употреблял маленькие дозы гидрокодона, чтобы поддерживать свое настроение. Все вокруг меня казалось таким прекрасным, словно я находился в самом центре праздника.

Вдруг ко мне подошла девушка. Она была одета в яркую одежду и улыбалась мне. Я понял, что она тоже находится в состоянии прухи.

- Привет, красавчик! - крикнула она, чтобы перекрыть громкую музыку.

- Привет! - ответил я с улыбкой.

- Как тебя зовут?

- Меня зовут Макс. А тебя?

- Меня зовут Аня. Ты здесь впервые?

- Нет, я уже несколько раз был здесь. А ты?

- Тоже не первый раз. Мне нравится это место, особенно когда я на галлюциногенных веществах. Чувствуешь себя так, словно попал в другую реальность.

- Полностью с тобой согласен! Все вокруг такое красивое и нереальное!

Мы стали общаться и танцевать вместе. В этот момент я почувствовал, что время остановилось и осталось только прекрасное наслаждение моментом. Музыка и наркотики создали атмосферу, от которой я не хотел отрываться.

Наш выходной в клубе продолжался до самого утра. Мы перебрались на электронные фестивали, где соединилась энергия тысячи людей. Я вспоминаю тот день и сейчас с улыбкой на лице. Он остается в моей памяти как один из самых ярких и незабываемых. Они создают ложное чувство счастья и удовлетворения, но в итоге только разрушают нашу жизнь.